Божий вернісаж

Стежинка змійкою втікає
В осінній, мальовничий ліс;
До себе вабить, закликає
В святково вбраний верболіз...
Все далі, далі в хащу кличе,
В казково - звабливий пейзаж
І ніби мовить: "Чоловіче!
Заглянь в природний вернісаж!
Де всіх художників Художник
Картинну виставку зробив
Й ніхто, крім Нього, не спроможний
Таке створити диво з див!
Живі листочки розкрасити
З зелених в різні кольори
І свято радісне створити
В прощанні літньої пори!"

Вячеслав Радион

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

Діти вічності

Думки, що в серці у людини,
Ти чуєш, Боже, як слова!
Сердечний намір з середини,
Ніхто від Тебе не схова!
Ти бачиш всіх і всіх Ти чуєш!
Ти й Всесвіт, Боже, сотворив!
І Словом Істини пануєш,
Як Батько серед дітвори!
Хоча порою й не слухняні
Бувають дочки та сини,
Ти ж, як рукою мами-няні,
Накажеш, збавив від вини.
Від ворогів Ти зберігаєш
Святую Церкву, як сім'ю
І в небо тих переселяєш,
Хто волю виконав Твою!
Щасливі ми, що народились
Від Тебе, Боже, у Христі!
В Тобі ростем і освятились,
Як діти вічності, святі!

Вячеслав Радион

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

З Різдвом Христовим, друзі милі!
Нехай омріяне здійсниться,
Щоб Новий рік зустріти в мирі,
З любов'ю й радістю у серці.
Щоб негаразди оминали,
Натхненням повнилися мрії,
Щоб в душах ваших не згасали
Кохання, Віра та Надія.

С Рождеством Христовым !

Коли я гортаю сторінки століть,
Знаходжу велику подію,
Що, наче маяк, серед моря горить.
Різдво. Народився Месія.
Уява малює величний етюд
Тієї Різдвяної ночі,
Що так з нетерпінням ждав стомлений люд,
До неба підносячи очі.
Поля Віфлиємські, загін для отар,
Дрімають натомлені люди,
І зоряне-зоряне небо без хмар,
І тиша, і спокій усюди.
Була незвичайно казкова та ніч,
Збулась віковічная мрія,
І жителі неба, звістивши в чім річ,
Прославили співом Месію.
Коли ж пастухи, проганяючи страх,
Ввійшли у печеру знайому,
В звичайних, убогих, простих пеленах
Лежало Дитя на соломі.
І як не чекали народи цю мить,
Настала вона так нежданно...
Подумати тільки! Месія лежить.

Всех с Наступающим!

На Різдво

Щедро сіє сніжинками зоряне небо,
Відганяє засмучені роздуми геть.
В час Різдва в Україні тихенько до Себе
Немовлятко святе знов скликає людей.
Пастухи знов приходять під
анголів пісню,
Мудреці знов приносять для Нього дари.
І наспівує вітер про радісну звістку,
І від інею срібні стоять явори.
Як колись, самодержець,
на Ірода схожий,
Прагне знищити чисте, святе Немовля.
Але й досі жене вітер хмари ворожі,
І під звільненим небом спочине земля.
Простягаються ручки — рожеві, маленьки, —
Ніби хочуть в обійма прийняти весь світ.
Пригорнути до серця, мов лагідна ненька,
І зігріти у цій українській зимі.
Бо народ ще і досі про Бога не знає,
Не шанує Його, лише мерзне в гріхах...
Ось чому Немовля до цих пір закликає
Неспасених людей в українських снігах

Богдан Смычка

Бог в сердце

Він народився…

Він народився зовсім не по-царськи,
В хліві убогім на постелі з сіна…
Марія ніжно пеленала Сина
У переповненні жертовності і ласки.
І очі її сліз щасливих повні,
Хоч болю стільки – аж лилося з чаші…
І усміхнулася собі, згадавши,
Як Він штовхався у святому лоні.
І як Іван відчув Його присутність,
Хоч їх обох ще не було на світі,
І як Єлизавета у привіті,
Їй провіщала осяйну майбутність.
А нині її очі бачать диво –
Дитятко Боже і свою кровинку.
– Який Ти любий, найдорожчий Синку,
І як я хочу, щоб Ти жив щасливо!
В промінні осяйному явлень віщих
Була готова Сину все віддати.
Та не могла збагнути ніжна мати,
Що народився Він для щастя інших.
Його в палатах царських не вітали.
В хліві убогім на постелі з сіна…
Але у небі зазвучала пісня,
Якої жодному цареві не співали.
Василь Мартинюк

Бог в сердце

Різдвяна ніч
Ніч ясна. На неба ниві
Зорі золоті тремтять.
Очі матері щасливі
Пестять поглядом дитя.
А від ясел світло ллється
На Маріїне лице.
Мати плаче і сміється
На велике диво це.
Ніч ясна. На неба ниві
Зорі золоті мовчать.
Нині ангели щасливі
Сповіщають благодать.
Кличе в радісну дорогу
Зірка високо вгорі.
Мудреці ідуть зі сходу
І несуть свої дари.
Василь Мартинюк

Бог в сердце

Він прийшов!
А ніч тоді була така глуха,
Така сліпа, що осліпила світ.
І він безтямно рився, наче кріт,
У купі безпросвітного гріха.
І був тягар, і був печалі щем...
Та жевріла надія між примар,
Що прийде ось Месія — дивний Цар —
І розжене пітьму своїм мечем.
І залунає переможний гук,
І полум'я шугатиме вгорі...
Та Він прийшов під сяєвом зорі,
Під шурхіт сіна і копитець стук.
Тоді співали ангели й зірки,
І то була вже зовсім інша ніч.
І спали із осяяних облич
Віки чекання і гріха віки.
Василь Мартинюк

Бог в сердце

Народився Хліб

Голодний невимовно світ.
Він хліба життєдайного шукає.
Хоч плоть, здається, зовсім не болить,
Але душа і мліє, і ридає.
Волає мозок: «Де пожива, де,
Яка дасть пружності не тільки крові,
Яка і дух з безсилля підведе?
Де хліб смачний, поживний хліб любові?
Юдея ним багата? Може, Рим?
Краї далекі чи місця таємні?
Коли насичусь хлібом пресмачним?..»
І хліб життя з’явивсь у Віфлеємі.
У Домі Хліба народився Хліб!
Хліб милості, надії й оправдання,
Який з любов’ю заглядає вглиб
Сердець
й дає Себе на споживання!
У Домі Хліба народився Хліб!
І відчаю розсипалася глиба.
І світ, який від голоду осліп,
Прозрів, коли того наївся Хліба.
Ісусе мій – Ти Хліб! Твоє Різдво
Величне радістю й метою благородне.
Тебе скуштує зболене єство –
Й ніколи не залишиться голодне!

Василь Мартинюк

Бог в сердце

Очікування Різдва

Ще не було Різдва щасливих днів,
Ще світ був повен відчаю і крові,
Він мав любов, але не знав Любові,
Яка б його спасала від гріхів.
Ще не було Різдва, та світ ним снив,
Вже мить його надходила невпинно.
Воли жували сіно безневинно,
Коли дверима Йосип зарипів.
Ще не було Різдва, та вже в імлі
З’являлись обриси великої події,
Вже у потуги й стогони Марії
Вслухалась кожна мишка у хліві.
І раптом крик. Родилось Немовля,
Як родяться усі на світі діти,
І небо почало співати і радіти,
І радісно всміхнулася земля.
На цілий всесвіт в небі заяснів
Гарячий промінь зірки осяйної,
Щасливої, тепер вже різдвяної,
Й покликав у дорогу мудреців.
Вже є Різдво! Відвідав землю Він –
Творець життя і втілення любові,
Що світ омив в Своїй пречистій крові
І знаний як Ісус і Божий Син.
Василь Мартинюк

Бог в сердце