* * *
В морознiй тишi гулко кроки лунають,
Розбивши iскристу, заснiжену даль.
Морозно в душi...
Мов снiжинки лягають
I холодом вiють туга i печаль.
У пошуках iстини втрачено вiхи,
Розбитi кумири, а нових — нема.
Жорстокiсть i зло стало символом втiхи...
Надворi мороз.
А у серцi — зима...
Немає нiчого, нiчого святого,
Забрали i гiднiсть i душу в тебе.
З поламаним компасом вийшли в дорогу...
I все загубили...
Найперше — себе.
Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

Не залишай

Не залишай мене, Iсусе,
Коли у серцi бiль щемить,
Коли сльозами враз заллюся
I радiсть щезне, вiдлетить.
Не залишай, як сил немає
Молитись з вiрою Тобi.
Коли надiя покидає
I залишаюся в журбi.
Але ще бiльш Тебе я прошу:
Не залишай мене тодi,
Коли Ти знiмеш тяжку ношу
I щастя з’явиться в бiдi.
Коли у радощах, в спокої
Забуду горе i вiдчай,
Забуду, що живу Тобою,
Тодi ще бiльш не залишай.
Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

Любіть

Любiть невимушено, щиро,
Любiть завжди, любiть усiх.
Любiть, коли ослабне вiра,
Коли в сльозах чи чути смiх.
Любiть, як розум каже iнше,
Коли нема за що любить.
Любов не та лише, що в вiршах,
А та, що з жертвою спiшить.
Любiть! Мiцнiш, як мати сина,
Що над колискою не спить.
Нехай любов самарянина
Научить ближнього любить.
Любiть, хоча душевнi рани
I заважають це зробить.
Як серцю тяжко-тяжко стане,
Лише любов його зцiлить.
Любiть! Вiзьмiть голгофськi рани
Як приклад жертви i тепла,
Щоб вас пiд святостi знаменом
Любов у небо привела.
Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

Особисте

Пробачте менi, золотистi лани,
Пробачте простори отцiвського краю:
Небесну країну, омрiяну в снах,
Мiцнiше, нiж вас, я кохаю.
Пробач менi, мамо, що пiсня твоя,
Яку неможливо забути й на мить,
Не така дорога, як Iсуса Iм’я,
Що спiвом у серцi чудовим бринить.
Пробачте, брати, що не так я люблю
Усiх вас, як Друга, що є надi мною,
За те, що з Ним бiльше, частiше дiлю
I радiсть, i горе в життєвiм двобою.
Пробач менi, Боже, що Ти не завжди
В життєвiй дорозi моя є потреба,
Що в щастя хвилини, в хвилини бiди
Тебе я не вмiю любити, як треба.

Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

* * *

Хто любить очi чорнi,
Хто голубi, як небо чисте.
А хто великi, сiрi,
Хто просто променистi...
Менi ж нема рiзницi:
Блакитнi а чи карi...
Великi чи малi...
Лиш не люблю, як очi злi.

Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

Нi, не приносить спокою людинi
Модна iндустрiя втiх та розваг.
Тiсно душi, i забуте сумлiння
Часто розбуджує внутрiшнiй страх.
Душу тривожить одвiчне питання
Iстини, смислу i цiлi буття.
Але, на жаль, всi столiтнi шукання
Так i чекають свого вiдкриття.
Душi в безсмертя, до вiчностi рвуться,
В спокiй небесний, в обiйми Творця.
Бiдна людино! Коли вже проснеться
В серцi твоєму життя без кiнця?
Чи розгориться в душi неспокiйнiй
Вогник далекий едемських надiй?
Втрачене щастя, безсмертя i вiчнiсть
Знайдуть притулок в особi твоїй?..
Дякую, Боже, що розумом свiтлим
Вiчнiсть я бачу, немов наяву.
Вiрю в безсмертя серцем я чистим,
Вiрю, а значить — живу.
Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

Вірю в безсмертя
Вiрю в безсмертя душi,
В щастя iз Богом й розплату.
В клопотах буднiв чи просто в тишi
Вiчностi бачу прикмети.
В працi щоденнiй iз потом солоним
Гаситься вогник життя.
В п’янцi, в розпустi, в глухiм беззаконнi
Люди живуть без надiй в майбуття.
«Що там, за смертю?» — не модною стала
Тема про вiчнiсть, про ад чи про рай.
«Вiрять у Бога лиш люди вiдсталi,
Зараз наука веде в свiтлий край».
Тiльки чому ж так багато вiдчаю,
Стiльки тривог, самогубств i шукань?
Стiльки жорстокостi, злоби без краю,
Зраджених мрiй i пустих поривань?

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

* * *

Дозволь iти до Тебе, Боже,
Вiтри жахливо так ревуть.
Ось хвилi пiняться вороже —
Дай вiри йти i не тонуть.
Дозволь iз човна вийти смiло
I, як Петро, вiдчути твердь,
Щоб не спiткнутися невмiло
Об моря сизу круговерть.
До Тебе йти, лише до Тебе
Наперекiр стихiям зла,
Де все змiшалось: море й небо,
I де не глянь, — лиш сiра мла.
Я зможу йти по хвилях моря —
Твої ж бо руки проведуть,
Iти по водах зла i горя,
Серед грiха, та не тонуть!
Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

Ностальгія

В часи розлуки iз землею,
Де народився ти i зрiс,
Не раз доводиться душею
Томитись мало не до слiз.
I хата рiдна часто сниться,
Щораз в уявi постава.
Знайома батькiвська криниця
Дорожче золота бува.
Але хiба зрiвняєш тугу
За тим куточком дорогим,
Коли згадаєш землю другу,
Що свiтить сяйвом неземним?
Свята країно, земле мила!
Небесний край моїх надiй.
За тебе я готовий смiло
Вiддати край отцiвський мiй.
Душа без тебе — мов камiнна,
Немов у спеку без води.
I де б не був я, неодмiнно
Мої думки летять туди,
Туди, де зорянi оселi
Мене чекають стiльки лiт.
Де вiчнiсть владно та врочисто
Земний зупинить мiй полiт.
I я без жалю та вагання
Залишу рiднiй край i дiм.
А поки лиш одне чекання
Керує всiм життям моїм.
Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

Ти прийдеш

Ти прийдеш без шелесту i стуку,
З нiжним дотиком руки.
Враз забуду бiль терпкий розлуки
I забуду чорнiї думки.
Рани ти прийдеш, залiкувати,
Щоб сердечний бiль мiй вгамувать.
I щоб серцем мiг вiдпочивати,
Твiй небесний поклик вiдчувать.
Ти прийдеш, як нiжнiсть i утiха,
I хоча того не вартий я,
Все простиш i скажеш менi тихо:
«I за тебе кров лилась Моя...»
Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?