Народилось життя. Заясніли рожеві світанки
Ніжних весен земного людського буття.
Народилось життя. І шукає надійних пристанків
В тихім спалаху днів, що у вічність летять.
І життєвий мотив зазвучав всім до болю знайомий —
Перший крик немовляти неначе спинив суєту.
Посміхнулася мати й безмірну утому
Перелляла у вдячність своєму Христу.
Народилось життя, щоб любити, терпіти, страждати,
Хрест нести, а чи, гордо вдягнувши вінця,
Вмити руки й обтерти в заплямлені шати
Кров’ю тих, хто за правду стояв до кінця.
Народилось життя — і схилились в смиренні коліна...
І простенькі слова сколихнули світи.
— Боже мій, — молить мати, — дітей від гордині
Й від людської злоби збережи, захисти.
Як же страшно частинку себе в руки ката
Їй віддати на плаху, на розп’яття.
Та ще гірше в зрадливій усмішці Пілата
Упізнати життя. Богом дане життя.
|