Тема N16 XPИCTИЯНСЬКI ВIРШI УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ
 

-2-
Так світло, сумно, дивно і прозоро...
Але не засумуєш поміж трав:
Подивишся за жайворонком вгору,
А біля ніг мелодію заграв
Зелений коник... Літечко, о літо!
Метелики з очей твоїх летять.
У золотій короні йдеш по світу,
Намистинки коралові блищать –
Черешеньками-вишнями спадають,
Ще хвилька – і наллється в них добро.
А коли грози в полі відривають
І сонечко візьме під свій покров
Духмяні трави і поля зелені,
І цей червневий сад, червневий світ,
Він подарує людям у натхненні
Коралове намисто своїх віт.
Надiя Кметюк

Літня мелодія

Червнева мить... Ласкаво світить сонце.
Джерельну воду п’є з криниці день.
Прекрасна мальва дивиться в віконце
Голубизною неба і пісень.
Барвіночок хрещатий ніжить очі,
Аж голубіють душі у людей.
Троянда зашарілась після ночі,
Припала до лілеєних грудей.
Лілеєнька – немов молитва біла:
Не сповідає – слухає й мовчить,
Очищення дає душі і тілу,
Цнотливості без слів шляхетно вчить.
Півонія стоїть собі рожева,
З червоної стекла на землю кров,
А біла, мов казкова королева,
Феєрію читає небу знов.

Пресвята Тройця
...О день насущний. Золоте насіння
До сонця пророста з земного лона.
Сади червневі і зеленопінні.
Над ними – золочених бань корона.
Серед садів й соборів йде Неділя,
Зелені шати дав їй світозар.
На пелюстинки сніжно-білих лілій
Паде моя молитва і сльоза...
Стою серед садів, сповита болем...
Втішителя душа блаженна жде –
Галузочку Надії Білий Голуб
В страждальне серце лагідно кладе.
Хрещену душу коронує Божа Тройця,
І пісня, у якій горить Іскра,
З сльозинки проростає в Небо – Сонце.
О світе! Стань Апостольством Добра!!!
Надия Кметюк

Дарунок
Я сьогодні не поспішаю…
Я не хочу бігти додому,
Щоб поринути знов у будень,
У оцю повсякденність знайому…
Дивний вечір!!! Радість і свято
Ти даруєш мені неждано!
«Подарунків є так багато—
Все для тебе, Моя жадана…»
І троянда, як дотик мами,
І мале цуценя кудлате,
І високе небо над нами—
Дуже хочеться вчитись літати!
І стежинка обабіч дороги,
І камінчики під ногами…
Забираєш із серця тривогу—
Напуваєш любов’ю й віршами…
Подарунок Твій на скрижалях
Твоїм пензлем, твоєю рукою:
Надвечірній спів небокраю
І молочний туман над рікою…
І вечірнього сонця цілунок,
І травинка, умита росою…
Але є найцінніший дарунок:
Те, що ТИ ПОВСЯКЧАС ЗІ МНОЮ!!!

AVE, МАРІЄ!


Ave, Маріє! Ave, Маріє!
Неба Всевишня Зоря.
Змучене серце благоговіє
Біля Твого вівтаря.
Ave, Маріє! Земна і Небесна.
З уст тиха сповідь зліта.
В наші заплакані душі і весни
Ллється Твоя Доброта.
Ave, Маріє! Ave, Маріє!
В сяйві небесних гірлянд
Твоє ім’я над землею зоріє,
Світить, немов діамант
Ave, Маріє! Ave, Маріє!
Йдеш по ранковій росі,
Всесвіт вклонився, трояндами сіє
Вслід Твоїй Вічній Красі.
Ave, Маріє! Ave, Пречиста!
Рани зціли в добрий час.
Через Своє Пресвяте Материнство
Серцем молися за нас.
Надiя Кметюк

Плач душі

Я віднайшла у Небі звуки Баха –
Відлунював в душі святий хорал.
Благословенна Богом біла птаха,
Я всім бажала Світла і Добра.
Співочим квітом зодягала Землю
І Слово Благовісту берегла.
Сльозою написала: не приємлю
Жорстокості, наруги, глуму, зла.
Мій Боже! Як душа зболіла...
І цей останній зойк з очей паде.
Але не висхла – ні! – не обміліла,
Лиш серце виривається з грудей.
Паду зів’ялим листячком доТебе –
Останній молитовний мій політ.
Я так напилась в світі болю й Неба...
Чи ж розвесниться ще у серці квіт?...
На чорний попіл вигоріла осінь.
Гармонія страждання: біль і прах.
І після птиць, що журно відголосять
У посивілих з горя Небесах.
Зішли мені, о Господи, терпіння!
У тій молитві, що колись навчив.
І воскреси те листячко осіннє,
Зів’яле листя, що в душі кричить...

Молитва Бог є Любов
(1Ін, 4.8)

О Любове, вічна і святая!
Перед образом Твоїм стою.
У молитві руки простягаю
В золотисту ауру Твою.
Освяти, Любове, наші душі!
Хай горить в них іскри Божий дар.

Відроди Едем посеред суші
І поклич до себе на вівтар.
І тоді в душі розквітнуть знов
Лілії, троянди, орхідеї…
Хай святиться на землі Любов!
Станьте на коліна перед Нею.

Надiя Кметюк

Осінь

..
Cонце впало запаливши ліс
по верхівках жовтими вогнями
ще не осінь ще не падолист
але смуток вже майнув над нами

теплий дощик прошумів в ночі
пахне мокрим листям і грибами
начебто на те нема причин
але смуток вже майнув над нами
і чому так хочеться летіть
саме восени за журавлями?
і у грудях раптом защемить
смуток має крилами над нами
.
Г.Манiва

Я, техесенько вранці, стаю на коліна,
І до Господа, щиро в молитві взиваю:
"Ти, мій Боже, єдина моя, Ти надія!
Як чудово створив, Ти, все від краю до краю!
Як продумано все, Ти зробив для людини,
Щоб людина із радістю все це сприймала.
Щоб даремно вона не втрачала години,
Тільки з вірою, щиро, Тебе прославляла!
Ти, Господь мій єдиний, Ти, рідний мій Батько!
Не покинь Ти, матусю, мою Україну
Ти, Господь мій єдиний, Ти, рідний мій Батько!
Бо вона ж бо на світі для мене єдина!

Дивлюсь на Голгофу крізь даль неозору
З Тобою зустрітися хочу, мій Бог,
А сердцем радію, а сердце говорить:
Я дякую, Боже, за вічну любов.
Ще вчора, здавалося, жив без надії,
А нині з Тобою я щастя знайшов
І знову, як весни, душа молодіє.
Я Дякую, Боже, за вічну любов.
Мій шлях - крізь тумани густі, що довкола,
Та як би я довго до Тебе не йшов,
Зупину не буде всерівно ніколи
Я дякую, Боже, за вічну любов.
Дивлюсь на Голгофу, де в муках помер Ти,
Віддав найдорожчу святу Свою кров...
Мені дарував сонцесяйне безсмертя
Я дякую, Боже, за вічну любов.

Хвала Тобі, Господь, за добре і за зле!
Хвала, Всевишній, за велике і мале!
Адже щоб учням кращі результати мати,
Їм личить з помилок завжди уроки брати!
Ми, люди, не цінуєм те що маєм,
І розумієм цінність, лиш коли втрачаєм.
Навчи, Всевишній Бог, все з радістю сприймати,
За все, що маю, серцем вдячним величати.
Прийми подяку у словах і на папері,
Це Ти відкрив для доброго широкі двері.
Від серця, в простоті, подяку виражаю,
Усе минуле й сьогодення пам’ятаю.
Тому хай жертва уст завжди у нас звучить,
Твоя любов мене і друзів моїх вчить.
Словам подяки, що ніколи не старіють,
Обітниці Твої в житті насправді діють!

-2-
Не раз каміння гостре в грішного летіло,
Від ран душевних схудло сильно юне тіло.
Левиту і священику далекий я,
В самарянинові дана любов Твоя.
Бува кричали гучно, злість свою зганяли,
В роздратуванні без розбору ображали.
Обманом і лукавством свого добивались —
До підступів заради срібняків вдавались.
Та зла у серці на людину не тримаю,
Урок життєвий з досвідом — це так сприймаю.
Події ці смиренності в житті навчали,
Під натиском важким характер гартували...

Без Мене ви ніщо не можете робити», —
Згадав слова з Письма, і стало легше жити.
Адже обставини й бажання — все з небес,
Я зрозумів усе, причину всіх чудес...
Був час, коли сім'я моя у злиднях жила,
І мати допомоги в ближнього просила.
В боргах зі смутком ми не день, не два сиділи,
І хліб земний подавлені в часи ті їли.
Був час, коли найближчі люди відвернулись,
На біль душевний мій не відгукнулись.
Бувало, друзі нехтували часто мною,
Та благо — адже близько був в ті дні з Тобою.
продолжение

Так довго думав, перш ніж ці рядки писати,
Чи у вірші, чи у поемі показати,
Про те, що Бог благий і добре чинить нам,
Турбується про все, за всім слідкує сам.

І місяці, роки у роздумах сидів,
Наважився — паперу їх віддать зумів.
Слова подяки хочу виразити Богу,
За красоту землі і щиру допомогу.

Твій ніжний почерк, Боже, видно у природі:
Я в захваті від нього всюди. При нагоді
Задумуюсь про ідеал, який задумав Ти,
Про досконалість, вищі форми красоти.

Блакитне небо, що притягує наш зір,
Для людства створено, о друже мій, повір.
Хмарини, що пливуть на висоті повільно,
Багаж дощів, снігів несуть у собі вільно.

Проміння сонячне теплом нас зігріває,
І місяць, що вночі світить не забуває.
Далекі зорі неба із любов’ю мерехтять,
Галактики у нескінченності висять

Любов Божа

Вона тебе окриляє,
Із нудьги вириває,
Навчає довготерпіти,
Не заздрити, правду любити.
Усі тягарі переносить
І тільки обману не зносить,
Не гнівається, не гордиться,
Турбується, не ліниться,
Вона усе покриває,
Людей із біди визволяє,
Вірить у все, усе терпить,
Мета її – милосердя!
Вона жива – це не мрія,
І є у тебе надія
Знайти її і пізнати,
Не треба по світу блукати
Лиш мати серце відкрите,
Щоб Ісуса туди запросити,
А Вона уже тут - на порозі
Ця вічна Любов Божа.
E.Kaчан

Дух Святий наповни серце

Дух Святий! Наповни серце
Тою чистою водою, що стікає із небес,
Дай торкнутись того Царства,
І вклонитися престолу,
Де живе Творець чудес!
Він Володар всього світу
Бог богів і Цар царів
За зимою прийде літо,
А за літом прийде осінь,
Та незмінним буде Він!
Кожен день Йому належить,
Бо Він сонце підійма!
І за зорями Він стежить,
І дає лісам одежу,
Щоб раділи ти і я!
Бийте гучно барабани,
І лунайте голоси!
Поскидали ми кайдани,
Позализували рани,
Хоч були колись в грісі.
Йому вірші, Йому пісні
І найкращії слова,
В Господі ми підростаєм,
Дух наш сили набирає,
Щоб творить Його діла!
Будем славити щоденно,
Возвіщать Імя Христа
Щоб ця слава не минала,
І щоб людство підіймала,
І лилася як ріка!
Е.Качан

Промінь сонця
Промінь сонця звеселяє
Сині-сині небеса,
Світ наш білий окриляє –
Подивись – яка краса!
Босоніж пробігтись хочу
По зеленій цій траві,
Бо дарує барви літо
І тепло своїй землі.
Доторкнутися я хочу
До холодної роси,
І пізнати Волю Божу,
Моє місце в цій красі.
Щоб не марно милуватись
Тим, що створене Отцем,
Щоб іти і малювати
Шлях Господнім олівцем.
Щоб не просто жили люди
І померли у свій час
Слово Бога нести будем,
Бо вогонь горить у нас.
Будем нести перемогу
І Господні чудеса,
Бо живем для Слави Бога
По дорозі в небеса.
Е.Качан

Господь надіється на тебе

Як подих сонця стукає у двері,
Так наш Господь надіється на тебе
Бо він збирає всіх своїх овець,
Щоб чути стукіт люблячих сердець.
Готуй своє вбрання ще зранку,
І очищай від бруду вишиванку,
Щоб слово Господа нести у чистоті,
А не лишатись з даром цим насамоті.
Ти тільки не барись, неси, як цінний скарб,
І не шкодуй для цього світлих фарб.
І Дух Святий прийде на допомогу,
Щоб показати Господа дорогу.
Е.Качан

-2-

Тут промайнула думка – це Господь!
Усіх знаходить хто його шука,
Він промовляє: «Жду тебе, приходь
В Мої обійми – заспокою Я!»
Та раптом сумнів взяв мене:
«Ні Боже, Боже ні!
Не підійду до Тебе ,
Бо я грішний і життя моє в пітьмі!»
Та Бог пробачив, і підняв, і обігрів,
І ожила поранена душа
А потім в серце я Ісуса запросив,
І там почув – радіють небеса!»
А ще Господь подарував вогонь,
І цей вогонь запалює серця,
Його ймення – Ісусова любов,
І перемога Господа – Христа!

Е.Качан

Вогонь

Я буду Богу руки простягать,
Щоб у мені вогонь горів, а не жеврів,
Щоб людство від неволі рятувать,
Для цього Він мене підняв і запалив!
Ніхто не хоче змарнувать життя,
Та все ж по-різному летять в людей роки,
У когось день – як те брудне сміття;
А хтось його цінує, як скарби.
Та в чому ж цінність – збудувати дім,
А може народити п’ять малят,
Пізнати велич гір та глибину морів,
Чи, може, посадити пишний сад!
Де те, що душу зігріва в усі часи
Чи ти юнак, а може вже старий,
Чистіше від холодної роси,
І важливіше будь-яких надій.
продолжение

Божі квіти

Давайте будемо цвісти,
Як свіжі квіти,
Давайте будемо рости –
Ми Божі діти!
Ісус Христос коріння дав,
Щоб ми зростали,
А Дух Святий нас укріпляв,
Щоб не згасали.
Щоб говорили про любов
І про терпіння,
І про пролиту Спасом кров,
І про спасіння.
Щоб залунала до небес
Вся Божа слава,
Щоб очищалась від гріха
моя держава.
Щоб наш Господь оберігав,
І маму й тата,
Ми просимо Тебе, Отець,
так небагато…
Ми просимо Тебе, Ісус
Дай нам дорогу
Бо тільки ти даєш нам вхід
У перемогу!
Е.Качан

Завдячуйте Йому

Завдячуйте Йому, що ви здорові
Завдячуйте Йому, що ви живі,
Що сонце гріє світ наш кольоровий,
Що в цьому світі з Богом – не самі.
Що ноги носять по твердій стежині,
Що руки можуть взяти немовля,
Що серце стукає у тебе без упину,
Що, як ріка, біжить твоє життя.
За те, що маєш хліб і шмат ковбаски,
І жінка вміє готувати борщ
За татову турботу й мами ласку,
За сніг, за вітер і рясненький дощ.
За те, що Бог подарував нам Слово
І Дух Святий очищує серця
За день, в який колись ти перед Богом
Розкриєш крила і злетиш у майбуття.

Е.Качан

Бажання

Не приснилося й не побачилось,
А все сталося на яву:
Я до Тебе прийшла на побачення —
Залишилась й з Тобою живу…
Краще день на подвір’ях Твоїх,
Аніж тисяча в іншому місці!
Ліпше дай мені воду і хліб,
Ніж бенкет у безбожному місті…
Тату мій, одного я прошу
І цього усім серцем жадаю,
Щоб хвалити і славить Його
В Храмі вічнім Небесного краю!
Мій Господь!!! Як прекрасний Ти!
Вся краса і добро в устах:
Слово істини, щоб стерегти
Справедливість і Божий страх…
Хочу в домі Твоєму жити,
А не просто приходити в гості,
Прагну вічно з Тобою бути
У Небесній святій високості…

Сенс життя

ІСУС!
До Тебе – все моє життя,
Стремління і бажання!
До Тебе – серце і душа,
Всі мрії й поривання!
Без Тебе я не можу буть,
Бо сенс життя втрачає..
Ти — ранок мій, і день, і путь,
І даль за небокраєм…
Бо я, як квітка у степах:
Розквітла – й вже немає…
Мій Отче! Лиш в Твоїх руках
Я спокій відчуваю!
Я вірю вічності Небес,
Живу, а чи вмираю…
Воскресну я, як Ти воскрес,
І радістю засяю!!!
І прагну на землі оцій
Єдиного жадати:
Про Тебе, о Ісусе мій,
Всім людям розказати!!!
Г.Левiцька
6 листопада 2007 р.

Життя твоє не варте без Христа
Е.Качан
Життя твоє не варте без Христа,
Ти можеш вченим буть, чи президентом,
Прийми Ісуса – істина проста,
Інакше все що здійснюєш – даремно!
Ти можеш мати безліч нагород,
Велику віллу, найкрутішу яхту,
І за тобою може йти народ,
Та все ж усі твої зусилля марні!
Але якщо з молитвою лягаєш і встаєш,
І віддаєш Творцю хвалу та шану,
Тоді ти не існуєш а живеш,
І кожен день по-своєму яскравий!
І не важливі Богу титули й звання,
Чи ти спортсмен, а може, ти безногий,
Важливо, що ти молишся зрання,
І віддаєш Йому всі радості й тривоги!
І своїм дітям Бог подарував
Те що не бачив глаз, і ще не чуло вухо,
Радій, мій друже,- сам Господь позвав!
Щоб ти Його любив, шукав, і слухав…

Останній день літа
Алина Бабич
Останній день літа. А завтра вже осінь.
"Не йди від нас, літо!",- душа моя просить...
Всі дні пролетіли, як тінь, непомітно...
А учні благають:"Не йди від нас, літо."
Де посмішки, радість, де співи у душах?
Немає, бо літо іде непослушне.
Так сумно на серці, проте взагалі-то
Хіба найгарніше з пір року - це літо?
Неправда. І осінь пора також гарна,
Угості до нас прилітає не марно -
Вона позолочує все навкруг себе,
І хмари тваринками робить на небі...
Остання ніч літа. Так дивно на дворі.
Востаннє сіяють для нас літні зорі,
А завтра осінні вже будуть світити,
Для того, щоб жити і жити, і жити!!!

ЖИВИ ,РАДІЙ!
НА ЗЛО УСЬОМУ СВІТУ,
ЖИВИ,КОХАЙ!
ЗАЗНАЙ В ЖИТТІ ВСЬОГО.
СВОЇМ ТЕПЛОМ
ХОЧ ЩОСЬ ЗУМІЙ ЗІГРІТИ.
СВІТ ЗЛИЙ? -
А ТИ ЗМІНИ ЙОГО

-2-

"До тебе Я, дитинко, лину,
Не бійся, доню, не покину!
Моє ти чадо, тільки вірь,
Я ТАК люблю тебе, Я ж Батько твій!
Наступить час і Я втамую біль,
Який пришлось терпіть тобі на землі цій."
Дитино, дорога Моя,
Втішайсь надією, а Я...
Завжди здійсню, що обіцяю
Ти знаеш, Я ж так тебе кохаю!!! "
" О, Батьку мій, Йому я промовляю...
Я...також Тебе кохаю..."
І знову чую:
"Донечко, Я тебе чекаю..."
О, я дякую Тобі, мій Боже!
Що дарував мені життя.
Без Тебе, Батько, жити я не можу
Бо Ти - шлях мій, істина й життя!!!

Я дякую Тобі, мій Боже,
Що дарував мені життя.
Без Тебе жити я не можу
В Тобі моє спасіння й майбуття.
Я дякую Тобі, мій Боже,
зате, що руки в мене є,
зате, що я ходити можу,
що бережеш життя моє.
Я вдячна, що про мене дбаєш,
Спаситель, Пастир вірний мій,
Мої Ти сльози помічаєш
Й даєш бальзам душі моїй.
Коли журба на серці - знаєш,
Й тихенько, ніжно промовляєш:

продолжение

Чекання

Iз сумом i болем у небо дивились,
Де тiльки що зникла Учителя плоть.
Одинадцять вуст в однiм подиху злились
I тихо шептали: «Скорiше приходь».
...Проходили роки. Хрести i камiння
Писали останню сторiнку в життi.
Вмирали апостоли, повнi терпiння,
Й чекали Iсуса — уже в майбуттi.
Вiки пролiтали. Христове наслiддя
Чекало завжди, що Спаситель прийде.
Здавалось: розпукло оливкове вiття,
Збулися прогнози, ось-ось Вiн гряде.
Нам також здається, що чуємо кроки.
Двадцяте столiття збирає плоди.
I так, як апостоли, дивлячись в небо,
Ми просим в молитвах: «Скорiше прийди!».

* * *
В морознiй тишi гулко кроки лунають,
Розбивши iскристу, заснiжену даль.
Морозно в душi...
Мов снiжинки лягають
I холодом вiють туга i печаль.
У пошуках iстини втрачено вiхи,
Розбитi кумири, а нових — нема.
Жорстокiсть i зло стало символом втiхи...
Надворi мороз.
А у серцi — зима...
Немає нiчого, нiчого святого,
Забрали i гiднiсть i душу в тебе.
З поламаним компасом вийшли в дорогу...
I все загубили...
Найперше — себе.
Ю.Вавринюк

Не залишай

Не залишай мене, Iсусе,
Коли у серцi бiль щемить,
Коли сльозами враз заллюся
I радiсть щезне, вiдлетить.
Не залишай, як сил немає
Молитись з вiрою Тобi.
Коли надiя покидає
I залишаюся в журбi.
Але ще бiльш Тебе я прошу:
Не залишай мене тодi,
Коли Ти знiмеш тяжку ношу
I щастя з’явиться в бiдi.
Коли у радощах, в спокої
Забуду горе i вiдчай,
Забуду, що живу Тобою,
Тодi ще бiльш не залишай.
Ю.Вавринюк

Любіть

Любiть невимушено, щиро,
Любiть завжди, любiть усiх.
Любiть, коли ослабне вiра,
Коли в сльозах чи чути смiх.
Любiть, як розум каже iнше,
Коли нема за що любить.
Любов не та лише, що в вiршах,
А та, що з жертвою спiшить.
Любiть! Мiцнiш, як мати сина,
Що над колискою не спить.
Нехай любов самарянина
Научить ближнього любить.
Любiть, хоча душевнi рани
I заважають це зробить.
Як серцю тяжко-тяжко стане,
Лише любов його зцiлить.
Любiть! Вiзьмiть голгофськi рани
Як приклад жертви i тепла,
Щоб вас пiд святостi знаменом
Любов у небо привела.
Ю.Вавринюк

Особисте

Пробачте менi, золотистi лани,
Пробачте простори отцiвського краю:
Небесну країну, омрiяну в снах,
Мiцнiше, нiж вас, я кохаю.
Пробач менi, мамо, що пiсня твоя,
Яку неможливо забути й на мить,
Не така дорога, як Iсуса Iм’я,
Що спiвом у серцi чудовим бринить.
Пробачте, брати, що не так я люблю
Усiх вас, як Друга, що є надi мною,
За те, що з Ним бiльше, частiше дiлю
I радiсть, i горе в життєвiм двобою.
Пробач менi, Боже, що Ти не завжди
В життєвiй дорозi моя є потреба,
Що в щастя хвилини, в хвилини бiди
Тебе я не вмiю любити, як треба.

Ю.Вавринюк

* * *

Хто любить очi чорнi,
Хто голубi, як небо чисте.
А хто великi, сiрi,
Хто просто променистi...
Менi ж нема рiзницi:
Блакитнi а чи карi...
Великi чи малi...
Лиш не люблю, як очi злi.

Ю.Вавринюк

Нi, не приносить спокою людинi
Модна iндустрiя втiх та розваг.
Тiсно душi, i забуте сумлiння
Часто розбуджує внутрiшнiй страх.
Душу тривожить одвiчне питання
Iстини, смислу i цiлi буття.
Але, на жаль, всi столiтнi шукання
Так i чекають свого вiдкриття.
Душi в безсмертя, до вiчностi рвуться,
В спокiй небесний, в обiйми Творця.
Бiдна людино! Коли вже проснеться
В серцi твоєму життя без кiнця?
Чи розгориться в душi неспокiйнiй
Вогник далекий едемських надiй?
Втрачене щастя, безсмертя i вiчнiсть
Знайдуть притулок в особi твоїй?..
Дякую, Боже, що розумом свiтлим
Вiчнiсть я бачу, немов наяву.
Вiрю в безсмертя серцем я чистим,
Вiрю, а значить — живу.
Ю.Вавринюк

Вірю в безсмертя
Вiрю в безсмертя душi,
В щастя iз Богом й розплату.
В клопотах буднiв чи просто в тишi
Вiчностi бачу прикмети.
В працi щоденнiй iз потом солоним
Гаситься вогник життя.
В п’янцi, в розпустi, в глухiм беззаконнi
Люди живуть без надiй в майбуття.
«Що там, за смертю?» — не модною стала
Тема про вiчнiсть, про ад чи про рай.
«Вiрять у Бога лиш люди вiдсталi,
Зараз наука веде в свiтлий край».
Тiльки чому ж так багато вiдчаю,
Стiльки тривог, самогубств i шукань?
Стiльки жорстокостi, злоби без краю,
Зраджених мрiй i пустих поривань?

* * *

Дозволь iти до Тебе, Боже,
Вiтри жахливо так ревуть.
Ось хвилi пiняться вороже —
Дай вiри йти i не тонуть.
Дозволь iз човна вийти смiло
I, як Петро, вiдчути твердь,
Щоб не спiткнутися невмiло
Об моря сизу круговерть.
До Тебе йти, лише до Тебе
Наперекiр стихiям зла,
Де все змiшалось: море й небо,
I де не глянь, — лиш сiра мла.
Я зможу йти по хвилях моря —
Твої ж бо руки проведуть,
Iти по водах зла i горя,
Серед грiха, та не тонуть!
Ю.Вавринюк

Ностальгія

В часи розлуки iз землею,
Де народився ти i зрiс,
Не раз доводиться душею
Томитись мало не до слiз.
I хата рiдна часто сниться,
Щораз в уявi постава.
Знайома батькiвська криниця
Дорожче золота бува.
Але хiба зрiвняєш тугу
За тим куточком дорогим,
Коли згадаєш землю другу,
Що свiтить сяйвом неземним?
Свята країно, земле мила!
Небесний край моїх надiй.
За тебе я готовий смiло
Вiддати край отцiвський мiй.
Душа без тебе — мов камiнна,
Немов у спеку без води.
I де б не був я, неодмiнно
Мої думки летять туди,
Туди, де зорянi оселi
Мене чекають стiльки лiт.
Де вiчнiсть владно та врочисто
Земний зупинить мiй полiт.
I я без жалю та вагання
Залишу рiднiй край i дiм.
А поки лиш одне чекання
Керує всiм життям моїм.
Ю.Вавринюк

Ти прийдеш

Ти прийдеш без шелесту i стуку,
З нiжним дотиком руки.
Враз забуду бiль терпкий розлуки
I забуду чорнiї думки.
Рани ти прийдеш, залiкувати,
Щоб сердечний бiль мiй вгамувать.
I щоб серцем мiг вiдпочивати,
Твiй небесний поклик вiдчувать.
Ти прийдеш, як нiжнiсть i утiха,
I хоча того не вартий я,
Все простиш i скажеш менi тихо:
«I за тебе кров лилась Моя...»
Ю.Вавринюк