На Голгофу
Голгофа, хрест,
Страшні криваві сни...
Юрба реве:
«Розпни, розпни, розпни!»
І розпяли ...
На голові вінок,
По краплі кров
Спливає у струмок.
Юрба реве:
«Коли ти Бог єси,
То злізь з хреста
І сам себе спаси!
Якщо не Бог,
А лиш юдейський цар,
То військами
На ворогів удар!
А ти мовчиш,
Здригаєшся, мов трус,
Га! Ти не Бог,
Лиш назарей, Ісус!»
Голгофа, хрест,
Страшні криваві сни...
Прости їм, Боже,
Бо сліпі вони...

ТЕБЕ ТВОРЦЯ СВЯТИХ ПРОСТОРІВ
Я СПІВОМ ПРАГНУ ВЕЛИЧАТЬ
ДАЙ СИЛИ В ЛАСЦІ І ПОКОРІ
СЛОВА ДОСТОЙНІ УЖИВАТЬ

ТОБІ ХВАЛУ ДУША СКЛАДАЕ
ТОБІ ЖИТТЯ Я ВІДДАЮ
І ЗНАЮ ТАМ В БЛАЖЕНСТВІ РАЮ
ХВАЛУ В ПІСНЯХ ВІДДАМ МОЮ

Малий синок, побачивши вогонь,
Який обняв велику купу хмизу,
Закрив лице листочками долонь,
Схилив його розпачливо донизу.
І голосно заплакав: «Ой, біда!
Це полум’я ось-ось дістане неба!
Воно згорить, а як без нього я?
Не кидай, тату, хмизу, вже не треба!»
Як часто ми, батьки, жаркий вогонь образ
Розпалюємо у серцях відверто.
І кидали у нього вже не раз
Свою любов бездумно і уперто.
І так тремтять, бояться наші діти,
Що їхнє небо може в нім згоріти.

Василь Мартинюк

Летить життя у проміжках доби,
Летить життя у днях, як в сантиметрах.
Що рахувать? Зіб’єшся від лічби:
Умерти — жити, жити — знову вмерти.
Підняти вгору два своїх крила
І бігти полем, щоб таки злетіти!
Набрати в пелену зела
І все життя до болю полюбити!
Летіти полем, щоб не забруднить,
Не розірвати гнівно, не згубити
Весни і квітня, тиху щастя мить,
Не розтоптати білосніжні квіти.
Любити те, що в світі лиш одне —
Кохання, слово, матір, Батьківщину.
Летіти полем у життя земне,
Знайти мету, завдання і причину.
Олеся Білоус

Я із мочару Богом взятий
І посаджений в добрий грунт.
Кожна гілка раює тут,
Зодягнувши уквітчані шати.
Тут впізнав я вперше турботу,
Догляд щирий Садівника.
Дуже ніжна Його рука —
Батько добрий, ласкавий достоту.
О, коли Він моє коріння
Живить водами із небес,
То на Нього свій цвіт увесь
Я зронити маю хотіння.
А коли Він мене зодягає
В ризи пишнії навесні,
То усе шепотить в мені,
Що безмежно Майстра кохає.
Садівниче небесного саду!
Як ти вмієш садить і ростить,
Як ти вмієш сухе оживить
І усе привести до ладу!


Садівниче небесного саду!
Як мені Тебе не любить?!
Ти схотів мені милість чинить
І любов дарувати, і правду!
Василь Мартинюк

Закон збереження любові

Дарма, що світ цей жадібний до крові —
Несе тривог чимало нам і мук.
В Святім Письмі — науці із наук, —
Лежить закон збереження Любові.
Його читай, натомлений журбою,
Храни, як небо зорі золоті.
Якщо ми віримо в Ісуса на хресті,
То значить віримо в збереження любові.
Яке воно — майбутнє — в нас з тобою?
Панують гріх і темрява, як ніч.
І ми блукаємо у хащах протиріч,
Наперекір Законові Любові.
То ж на коліна станемо обоє —
Нехай сльоза спокути обпече.
Відчуємо, як щасно потече
Крізь душі наші джерело любові.

Сергій Рачинець

Прийшов в гріхах — а вийшов бездоганним,
Прийшов брудний — омивсь до білизни.
Лежав побитий, кров спеклася в ранах,
Прийшов Ісус — і зникли жахи-сни.
Боліло серце — втішилось в надії,
Зчорніло небо — зблиснула блакить.
Ховав у пазусі думки лихії —
Прийшла Любов — зцілила душу вмить.
Нікчемним був — назвався сином Божим,
Жорстоким жив — доріс до каяття.
Блукав в пітьмі — та зблиснув ранок гожий,
Пішов у смерть — а вийшов у життя.
Прокинувся — і зникли ранки сірі,
Хоча не раз і гинув, і вмирав.
Прийшов Месія, щоби той, хто вірить,
Родившись смертним, — вічність обійняв.
Юрій Вавринюк

Подяка

В щоденних скорботах і гірких сльозах
До Тебе приходимо, Боже.
Свій біль і журбу несемо в молитвах;
Нам милість Твоя допоможе.
Ти хліб нам щоденний даєш у житті,
У розпачі Сам потішаєш.
Ти нас не залишив в гріховній пітьмі,
Любов’ю серця зігріваєш.
Подяка Тобі нехай лине від нас
До чисто-блакитного неба.
У горі і в смутку, і в радісний час
Ти з нами. Це все, що нам треба!

Светлана Бурдак

Небо

Я дивлюсь у простори небес...
Там домівка моя де спочину;
Там побачу Того Хто воскрес;
Він пригорне мене як дитину.
Мої сльози рукою зітре
І подивиться ніжно у очі.
Скаже: «Доню чекав Я тебе!»
О, як серце почути це хоче!
Там у небі не буде страждань,
Вже не буде лихої години
І на душу тяжких нарікань
Від недоброї, злої людини.
Там лунатиме пісня моя
Зі святими в чудовому хорі.
Прощавай же навіки земля,
Мій притулок в небеснім просторі!

Светлана Бурдак

Бажання (F)(F)
Не приснилося й не побачилось,
А все сталося на яву:
Я до Тебе прийшла на побачення —
Залишилась й з Тобою живу…
Краще день на подвір’ях Твоїх,
Аніж тисяча в іншому місці!
Ліпше дай мені воду і хліб,
Ніж бенкет у безбожному місті…
Тату мій, одного я прошу
І цього усім серцем жадаю,
Щоб хвалити і славить Його
В Храмі вічнім Небесного краю!
Мій Господь!!! Як прекрасний Ти!
Вся краса і добро в устах:
Слово істини, щоб стерегти
Справедливість і Божий страх…
Хочу в домі Твоєму жити,
А не просто приходити в гості,
Прагну вічно з Тобою бути
У Небесній святій високості…
24.11.2008р. (L)(L)