....................
ХАЙ ДОЛЯ ДАРУЕ ВАМ ДОВГОГО ВIКУ,
ЩОБ ХЛIБА Й ДО ХЛIБА ВИ МАЛИ БЕЗ ЛIКУ,
ЩОБ ТЕПЛО ТА ЗАТИШНО БУЛО У ХАТI
I НА ЗДОРОВ"Я БУЛИ ВИ БАГАТI!

Благослови наш, Боже, дім,
Щоб в нім жилося добре всім.
Ти мир і радість назавжди
У наших душах посели.
Хай кожну мить ім’я Твоє
Прославиться, бо в ньому є
Така глибока вічна суть,
Яку з глибин століть несуть
До нас Твої святі слова.
Хай в душах наших воскреса
Надія, віра і любов,
І Син, що у цей світ прийшов
Заради нашого спасіння…
Даруй нам, Господи, прозріння!

Бог чекає

Ми живемо у цьому світі,
Прагнемо розкоші, слави, утіх.
Ми забули, чиї ми діти.
Розлучив нас із Богом гріх.
Але Він про нас пам’ятає
І любов’ю серце горить.
Нас, як блудного сина, чекає,
Щоб обняти і благословить...
А Ісус подає Тобі руки,
Каже кожному: “ Здравствуй, привіт!
Я не хочу з тобою розлуки,
Я для тебе здобув Божий світ,
Я за тебе пішов на страждання,
Біль і гріх я поніс за вас...”
Бог чекає... Не вічне чекання.
Вже приходить призначений час!
Він вернеться на хмарі, у Славі.
Наречену покличе Свою!
Буде правити в Новій Державі.
Честь і славу Йому воздаю!
А тобі вирішувать треба,
Що ти скажеш сьогодні Йому,
Щоб піднятись до Божого неба?!
Що ти вибереш? Світло?!
Пітьму?!

Галина Левицька

ПОДАРУНОК
Моя юність — це чудові квіти
На ясній галявині життя...
Сонце rpiє, чи гуляє вітер —
На душі небесне почуття.
Мудрим Батьком називаю Бога,
Бо Його діла — завжди краса.
Щоб у вічність я знайшов дорогу —
Божий Син покинув небеса.
Віфлеем, Єрусалим, Голгофа —
Стежки переможної любві.
В сяйві Воскресіння, як полова,
Вороги розсіялись в злобі.
Хай Христу струмком подяка льється,
З подарунком я до Нього йду
I в букет Спасителю від серця
Самі кращі квіти докладу.
Понесу їx, хай чорніє oбpiй;
Мене кличуть неземні вогні...
Я дарунок збережу хоробро
I віддам Христу у Вічнім Дні.

Г. П. Винс

Ще ти не вмерла, Україна



Ще ти не вмерла, Україна,
Любима, рідна сторона,
Мій край, пісенно–солов'їний,
I неба, й рік голубизна.



Тебе i голодом морили,
Ти скільки війн пережила.
Коли б відкрилися могили,
Картина б страшною була.



Не треба башту будувати -
Зруйнує Вавилон твій вмить.
Потрібно Господа благати
И каятись в гріхах спішить.



I щоб не стати на коліна
Перед жорстокими людьми,
До церкви протопчи стежину,
Дорослі йдуть нехай з дітьми.



Прийми Христа, свого Месію,
Молитись вчасно не забудь.
I Україна, і Росія,
I всі народи хай живуть.


Віра Савченко

Сіячеві


Ти йдеш по цій землі, зігнувши спину,
Під вантажем добірного зерна
І сієш щедрою рукою безупинно,
І путь твоя із тисяч лиш одна.


Ти сієш у негоду, дощ і холод,
Не спочиває стомлена рука.
На спрагу не зважаєш і на голод, —
Така твоя вже доля нелегка.


Буває, терни глушать ті посіви,
З-під них пробитись важко їм на світ,
Та сієш ти: а раптом буде диво, —
І віра в серці вогником горить.


І часто падає зерно святе на камінь.
Лиш проросло — й уже зів’яло вмить,
Та сієш знов невтомними руками,
Ніщо тебе не може зупинить.


Не раз впаде зерно і при дорозі.
Там птахи налетять і геть склюють.
Твої ж рясні, що землю росять, сльози
Надії квітами пахучими зростуть.


Усе-таки впаде якась зернина
В ріллю, зігріту подихом твоїм,
І прийде та щасливая хвилина:
Зерно заграє колосом важким.


Забудуться і втома, і незгоди,
Бо ти не марно вік земний прожив.
Хоч від людей не бачив нагороди,
Та в Господа вінець свій заслужив.
Лідія Вудвуд

Немов забута скрипка голосна


Немов забута скрипка голосна,
Що у футлярі в темряві лежала,
І мовчки сумувала там одна,
Й з надією на скрипаля чекала, —


Так я чекала, доки прийде час —
І ніжно серце хтось моє відкриє,
І стрепенеться птахом воно враз,
І оживе заснула в нім надія.


Та несподівано прийшов, Ісусе, Ти,
Торкнувся струн забутих, що мовчали,
Моє любов’ю серце освітив —
І раптом струни серця зазвучали.


Твоя я скрипка, Ти — ніжний скрипаль,
Бери мене, Ісусе, в добрі руки,
Хай відійде уся земна печаль,
З Тобою хай не буде вже розлуки.


О, грай, о, грай,хай струни не мовчать,
Нехай вони всім людям сповіщають,
Що лиш тоді серця їх зазвучать,
Коли любов небесна їх осяє,


Бо лиш вона дарує вічність всім,
Нікого одиноким не лишає.
Хто серцем віднайде її своїм,
То вже мелодія ніколи не змовкає.


Лідія Вудвуд

Душа


Марнота заполонила душі,
Наче павутиння мертву хату.
Німоту її зненацька не порушить
Подих вітру мрійливо-крилатий.


Зачинили в хаті двері щільно —
І туди не можна завітати.
Помирає в темряві повільно
Та душа, що мріяла літати.


Раптом — промінець ясний із неба
Крізь фіранку глянув всередину,
Запитав: «Чи є якась потреба?» —
Диво сталось вмить у тій хатині.


Потягнулося усе до сонця,
Усміхнулось щиро, заясніло,
Ожило заплакане віконце,
Двері враз протяжно заскрипіли.


Увірвався в хату свіжий подих,
Павутиння заходивсь зривати
І згрібати непотрібний мотлох,
Усе чисто з неї вимітати.


Сонце кинуло із пригорщі проміння,
Засміялось небо веселково,
Розлетілось мертве павутиння, —
І життя там забриніло знову.


Так проміння Божої любові
Поверта життя душі померлій.
І вона в своїй святій обнові
Сяє, мов дорогоцінні перли.


Лідія Вудвуд

Як довго Тебе я шукала


Як довго Тебе я шукала,
Як довго до Тебе я йшла,
Пісні свої іншим співала,
Любов свою іншим несла.


Чекав Ти на мене терпляче,
Ніколи Ти не докоряв,
Ти бачив: душа моя плаче, —
Зі мною Ти разом страждав.


Коли моє серце боліло,
Розбившись об кригу сердець,
Його лікував щиро й сили
Мені додавав мій Отець.


Коли в темноті я блукала,
Верстала дороги сумні
І щастя в цім світі шукала, —
Зорею світив Ти мені.


Прости, мій Ісусе коханий.
Холоднеє серце моє.
Не знала я: скарб незрівнянний
Любов Твоя вічная є.


Вона мені в темряві — світло,
У спеку — живе джерело,
Вона — мов лілея розквітла
Там, де пустирище було.


Не зможе любові купити
Ніхто за багатства земні,
Та крові ціну заплатив Ти,
Щоб вічність придбати мені.


Лідія Вудвуд

Берег любові


Людська душа так прагне теплоти,
Бо ж створена для вічної любові.
Її згубила. В морі марноти
Вона шукає любий берег знову.


Та де він, берег сонця і тепла?
Куди не глянь, лиш темрява і холод.
Як віднайти любов у світі зла,
Як втишити душі нестерпний голод?


Та раптом промінь в темряві з’явивсь —
Прокинулася втрачена надія,
Маленький вогник в серці заяснів:
Невже здійсниться довгождана мрія?


Полинула душа на той маяк,
На заклики вабливі і далекі…
Там берег довгожданий — вірний знак,
Внизу лиш хвиль бурхливий грізний клекіт.


Та промінь несподівано погас…
І вдарилась душа в холодні скелі…
І, стрепенувшись, озирнулась враз:
Де ж тиха пристань, сонячна оселя?


Невже обман, невже лише міраж?..
І знов кругом холодне грізне море…
Куди летіть, де берега шукать?
Хто зрозуміє безутішне горе?


Враз морок несподівано розтав
І сонце освітило пристань тиху.
Хтось перед нею в сяєві стояв…
Це Той, Котрий беріг її від лиха.


А голос Його лагідний такий!
Душа не знала голосу такого…
Як тепло стало від Його руки!
Яка любов в очах іскриться в Нього!


Відчула, як пронизує її
Тепло Господнє і Господня сила,
Наповнює любов’ю до країв —
І знову виростають в неї крила.


Не страшно вже душі у світі зла,
І не страшні тривоги і спокуси,
Бо берег той омріяний знайшла,
Де вічне сонце і любов Ісуса.

Лідія Вувуд

Твій собор


Бережіть собори ваших душ
Від неправди, фальші і від бруду,
Руку вбивці зупиніть: «Не руш,
Це оте, що в славі вічній буде!


Не торкайсь того, що є вінцем,
Славою премудрого творіння,
Бо безсилий ти перед Творцем,
Непохитні Божі повеління».


В час духовного занепаду навкруг,
Коли вічні цінності забуті,
Храм, де пробуває Божий Дух,
Як дороговказ всім на розпутті,


Щоби душам вказувати шлях,
На якому мудрість і прозріння,
Щоб зоріла істина в серцях
Й у Христі усі знайшли спасіння.


І у славі, поруч із Отцем,
Засіяє вічною красою
Твій собор, увінчаний Творцем,
Як зоря над ночі марнотою.


Лідія Вудвуд

Христос в мені...Чи так воно насправді?
Чи є Христос у погляді очей?
Чи до Отця мій дух незримо прагне
Крізь суєту коротких днів, ночей?
Христос був кротким, лагідним повсюди,
Терпляче зносив ненависть, злобу,
Хоча доволі виливали бруду
На голову невинну і святу.
Чи є Христос в мені, коли насмішки
Лунають наді мною звідусіль?
Чи зможу я всміхатися неспішно.
Тамуючи в душі глибоко біль.
Чи зможу я добром на зло відповідати
Любов"ю покривати всю злобу,
Що світ заполонила? Брат на брата
По крові чи по вірі ллє ганьбу.
Чи зможу я Христа відобразити
В долині сліз і сум"яття земній
І день сьогоднішній ось так прожити,
Щоб люди бачили Христа в мені?
І саме це - найбільша таємниця,
Захована від тисяч поколінь,
Сьогодні у серцях, немов зірниця,
Небесним світлом сяє на землі.

Право вибирати

Закони діють, не зважаючи на те,
Чи знаєш ти про них, а чи не знаєш!
Весною дивно яблуня цвіте—
Чи восени ти груші там шукаєш?!
Дитятко кида м’ячик в височінь…
Хіба він мчить у безвість – не спинити?!
Чи можеш ти сховати власну тінь,
Коли проміння сонячне розлито?
Чи знає глина більше, як гончар?!
Чи може глек себе розмалювати?!
Отець Небесний дав людині дар:
Розкуту волю, право вибирати!!!
Що вибираєш? Злість, а чи любов?
Прокляття, смерть, а чи благословіння?!
До тебе Бог говорить знов і знов…
У нього стільки милості й терпіння!
Вирішуй! Хай дитятко оживе!
Запрагни вибирати Божу волю!
Проб’ється з серця джерело живе,
Ісус назавжди буде із тобою!!!

Г.Левицька

Переплавляй!
Переплавляй! Переплавляй усю, як є,
І очищай усе, що не від Тебе,
Бо Царська дочка я, дитя Твоє,
Й житло моє знаходиться на небі.
Пречистий і святий Єрусалим!..
Туди ввійти не зможе щось нечисте.
Не будуть там із серцем гордим, злим,
Розбещеним, підступним і корисним.
Наші гріхи з глибин сердечних йдуть.
Лиш тільки бачиш Ти все моє серце,
Бог всепроникливий. Ти знаєш вірний путь,
Яким повинна йти я, милосердний.
Хоч боляче буває - не біда:
Після грози завжди буває сонце;
І, покаравши, мама пригорта
Своє дитя до люблячого серця.
Не покладе Господь такий тягар,
Що не під силу нам його й підняти.
Я - глина, а Господь - Гончар,
Лиш форму правильну зуміє Він надати.
Наш люблячий *Отець Своє дитя
Опісля кари ніжно пригортає.
За все в житті безмежно вдячна я,
Що Бог вирівнює і потішає.
Тож із покорою, смирінням геть усе
Приймаю я від Тебе, мудрий Боже,
Бо хто хреста свого з покорою несе,
Тільки того Ти очищати можеш.
В пречистий і святий Єрусалим
Ввійду очищеною, вільною, святою,
Бо добровольці будуть жити в нім,
Очищені тут, на землі, Тобою!

СЛУЖІННЯ БОГУ

Моє служіння - це моя сім'я.
Своє служіння починаю з себе.
Щоб славилось у всім Боже Ім'я,
Нам єдність з Богом мати зaвжди треба.


Стан мого серця - це мої думки,
І погляди, слова мої і дії,
Бажання людям Істину нести,
І завжди з Божим Духом разом діять!


Покора перед Богом, у сім'ї,
І в першу чергу перед чоловіком -
Нелегко це дається все мені,
Але бажання є в мені велике.


Учити ж інших легше, ніж самій
І думать, і чинить по Слову Божім.
У цьому допоможе Дух Святий
І з Богом разом все в житті я зможу.


Спасіння нам по вірі Бог дає.
Я свято вірю в Його вічне Слово.
А не в примарне щось, у щось своє,
Для мене Біблія - тверда, міцна основа.


Стояти хочу я лише на ній -
На незворушній, непохитній Скелі,
Був правильним щоб і прямим шлях мій,
Щоб проявлявся Бог у Своїй силі.


Творцю Всевишньому, Всесильному хвала,
Честь, слава, і подяка, й поклоніння
За Слово вічне, за Спасителя Христа,
За мир і спокій, і моє спасіння!

Я дякую, Боже, за всі стежки долі,
За ночі самотні, холодні й сумні.
За те, що ховав Ти за хмарами зорі ,
Гартуючи дух, наче сталь у вогні.

Я дякую, Боже, за терня колюче,
За зранену душу і біль від обрАз.
За морок нічний і за хащі дрімучі,
Куди міражі затягали не раз.

Я дякую, Боже, за всі буревії,
Що душу шмагали, неначе бичем.
За сльози пекучі в обмін на довіру,
За втрату, що серце пробила мечем.

Я дякую, Боже, за всі перешкоди,
За “липових” друзів, за зраду й обман.
За тих, хто на мене наклепи наводив,
Пускаючи в очі солодкий туман.

Я дякую, Боже, за всі ці терпіння!
За те, що всім серцем прощати навчив,
Засіяв у душу Любові насіння,
По-новому світ свій для мене відкрив.

За те, що навчив кожну мить цінувати,
За вірність і відданість рідних людей.
За вміння правдивість і фальш розрізняти,
За щастя стрічати іще один день.

Я дякую, Боже, за істинних Друзів,
За тих, хто був поруч в тривозі й біді.
За всіх, з ким крокую по життєвій дорозі,
Й кого ще зустріну на своєму путі.

Я дякую, Боже, за світло яскраве,
Що ти в темноту мого серця пролив.
За всі співпадіння життєвих обставин,
За те, що Ти сонце в мені засвітив

Лебедина Вiрнiсть.

Вдвох вони долають, розсікають хмари,
Вдвох вони у щасті, вдвох вони в біді.
Лебідь і лебідка все життя у парі,
Лебеді кохають тільки назавжди.

Лебедину ніжність дати б для людини,
Менш було б розлучень, менш було б образ.
Люди - не постійні. Пари ж лебедині
У житті кохають вірно й тільки раз.

Найвища *мудрiсть *– *усмiхатись *зранку!
Життю *радiти, *хоч *би *що *було!
Терпiти *бiль. *Угамувати *рану.
Простити *ближнiм *їх *несправжнє *зло.
Три *корiнцi *висмоктують *з *нас *душу.
Найперший *– *заздрiсть. *Жадiбнiсть *за *ним.
I *лiнощi... *Настiльки *серце *сушать,
Що *усмiшки *не *залишають *в *нiм.
Щоб *вирвати *їх, *треба *мати *волю
I *треба *зрозумiти *сенс *життя *:
Любити *ближнього, *приймати *Долю,
I *гiдно *йти *по *краю *небуття. *
Віталій Іващенко

ЦІЛУЮ РУКИ



Цілую руки рідної матусі,
Невтомні руки мами золоті.
До них я серцем тихо прихилюся:
За все, що маю, люба, дякую тобі.
За теплоту і затишок в оселі,
За ніжність і турботу без межі,
За щедрість і за мужність без умови,
І за той вогник, що палає у душі.
За всіх болить твоє святе серденько,
Усіх воно так прагне обігріть,
Від тебе перейняти хочу, ненько,
Велике вміння щиро так любить.
Ти – Берегиня роду, рідна мамо,
Ти захищаєш нас, дітей своїх.
Ти не троянда, а ромашка. Така сама
Проста й відкрита сонцю і зорі.
Буває, що сльюзинку нишком зрониш, -
Пробач мені цей непростимий гріх.
Прости , рідненька. Каюсь дуже в цьому,
Й тобі вклоняюсь низько до землі.
Нехай же сонце світить тобі ясно,
Кує зозуля много-много літ,
Зірки всівають долю щастям рясно,
Щодня дарує радість дивний світ.




* *------
*-

.





Чого у тобі більше, злоби чи доброти?
*Про що часто думаєш, про що говориш ти?
*Які мотиви серця тобою управляють ?
*І які *в тобі бажання перевагу мають?
*Людей поважати і допомагати?
*Чи може від них тільки користь мати?
*На кого ти надієшся, яким шляхом ідеш?
*Друже мій, чи знаєш, для чого ти живеш?
*Для того щоб прожити й піти у забуття,
*Чи радість дарувати, мета твого життя?
*Напевно розумієш, що ти безцінний скарб
*І у тобі закладений значний потенціал?
*Та не для того друже, щоб ти його згубив,
*А щоб для слави Божої, людям ним служив.
*У кожної людини в житті є два шляхи,
*Один веде до світла, другий до темноти
*Хочу я, щоб знав ти, що світло то є Бог,
*Який веде до правди , усим дає любов.
*А темнота- це відчай, сльози і печаль,
*Які тільки руйнують на привеликий жаль.
*Ти маєш вільний вибір, куди тобі іти,
*Але без Бога в серці не досягнеш мети.
*Задумайсь, любий друже, яким шляхом ідеш,
*Бо сподівання марні, якщо в гріхах живеш.
*





.

Одного року смужка закінчилась...
І зараз другий стане на поріг.
Мій Господи! Яка велика милість,
Що Ти його прожити допоміг.


З подякою вклоняюся у ноги...
Один Ти знаєш як мене вести.
Недослідимі є Твої дороги,
Та знаю, що ведеш Ти *до мети.

Я дякую Тобі, що від спокуси
Ти вчасно мої ноги відвертав,
За все, що Ти давав мені, Ісусе,
А також і за все, чого не дав.

За те, що закривав мене Собою
І від біди усякої беріг;
За те, що Ти давав мені здоров`я,
А *також і за немочі мої.

За те, що чув Ти все, про що молила,
За те, що серце утішав сумне,
Я дякую за всіх, які любили,
Й за всіх, що лихословили мене.

За те, що дав мені Ти розуміння,
За слово - цю основу і скарби,
За те, що напував моє коріння
Від Духа життєдайної води.

Я дякую за всі благословіння,
За те, що Ти в житті мене знайшов.
За те, що є безцінне - за спасіння,
За віру, за надію, за любов.

За те, що я Твоїм насліддям звуся,
Що маю частку у крові Твоїй.
Я дякую за все тобі, Ісусе,
Небесний Батьку, Боже Дух Святий!!!

Ольга Лазарук

......
......




.-Рік старий залишився позаду,
Рік новий вже спішить, у дорозі.
Час наповнити ваші бокали –
Новоріччя й Різдво на порозі!
Хай забудуться біди й тривоги,
Як шампанське, хай щастя іскриться,
Буде вік Ваш і добрим, і довгим
І задумане все хай здійсниться.
Від вогнів новорічних ялинок
Ваші очі, як зорі, засяють,
Хай любов Вам, і віру, й надію
В душу свято Різдвяне вселяє!

ВКЛОНИМОСЯ
"Ось діва в утробі зачне,і Сина породить,
і назвуть Йому Ймення Еммануіл",що в перекладі е:"З нами Бог"
Матвія 1,23
Упало сонце за обрій,
І в ніч злилися тіні,
І час пробив надій і мрій
В далекій Палестині!
З`явилась зірка в небесах
І стало світло знову,
То Ангел в радісних словах
Вість сговістив чудову,
Що народилося Дитя
У Віфлеемській Кані,
Воно врятуе всім життя,
Бо Перший і Останній!
Його Імя - Еммануіл,
В перкладі - Бог з нами!
І в той час з неба хор злетів
З хвалебними піснями:
"Прослався,Боже,в висоті,
Імир пролий на землю,
Пошли в усі серця людські
Свое благоволення!
.

Яків Бузинний

З Різдвом Христовим!


















































У *Вифлеємі *в стайні на сіні
Христос Родився всім на спасіння!
Люди, радійте, Христа вітайте,
Божому Сину славу віддайте!
Слава на небі Богу Святому,
На Землі спокій роду людському!