Листок.


Мене від гілки осінь відірвала,
Від матері, від соків, від життя.
І по кривій смертельного лекала
Я падав вниз в болото і сміття.
Земне тяжіння мороком могили
Вже дихало у зморщене лице.
Я ще в польоті, тільки вже — безкрилий.
Я ще живий. Та повнюся свинцем.
Внизу — калюжі, чоботи й колеса.
Внизу зітруть у порох плоть мою.
Внизу в покоси зжмакані зачеше
Мітла байдуже. Там і зогнию.
І раптом —
* * * * * * * * * * * * * руки.
В теплі, ніжні руки
Я опустився, стомлений з жури.
Хтось вихопив з безвиході й розпуки.

Зіщулились калюжі і вітри.
Зіщулився могильний морок ночі.
І затишно в долонях, як в човні...
І Господа до болю рідні очі,
Як вічність, посміхалися мені..

Ю. Вавринюк.

Любов у дружби запитала:
Навіщо в гості завітала?
Ти непотрібна для людей,
Коли вже я коло дверей.
На що їй дружба відповіла -
Пихата ти й зарозуміла.
А ще, сказала дружба їй,
Ти про таке навіть не мрій.
Де ти залишиш тільки сльози,
Зітхання, смуток та погрози.
Серця образити не дам,
Я посмішку залишу там...

Проси!
Піднімалась на гору,
Молилась і падала,
Назбирала в долоні
Краплинки роси…
І Отець доторкнувся
До серця розрадою:
“Ти прийшла… Я щасливий!
Чого хочеш, проси!”
Розгубилась…Просити сили,
Розуміння, здоров’я, краси?!
А Батьківські очі любили
І уста усміхались: проси!
Отче мій! Твоє серце відкрите,
Джерело життя й доброти!
Научи мене, Тату, любити,
Так любити, як любиш Ти!!!


Галина Левицкая

Не все в житті можливо повернути,
Не змиє все гірка сльоза
Тому в житті цінуймо те що маєм
Іне гонімося за тим чого нема


Не спричиняймо ближньому словами болю,
І не робім нікому зла,
Бо рана завдана жорстокими словами
Болючіша, ніж рана від ножа.


Прощаймо з серця усі болі і образи,
Щоб Бог простив провини наші і гріхи,
Хоч навіть зможем цілий світ здобути
Та прийде час покинемо земні стежки.


Від нас залежить, що чекає далі...
Чи вічна радість й неземна краса
Там де нема ні болю ні печалі,
А чи покута за гріхи тяжка.

.



Найвища *мудрiсть *– *усмiхатись *зранку!
Життю *радiти, *хоч *би *що *було!
Терпiти *бiль. *Угамувати *рану.
Простити *ближнiм *їх *несправжнє *зло.
Три *корiнцi *висмоктують *з *нас *душу.
Найперший *– *заздрiсть. *Жадiбнiсть *за *ним.
I *лiнощi... *Настiльки *серце *сушать,
Що *усмiшки *не *залишають *в *нiм.
Щоб *вирвати *їх, *треба *мати *волю
I *треба *зрозумiти *сенс *життя *:
Любити *ближнього, *приймати *Долю,
I *гiдно *йти *по *краю *небуття.

Поезія захоплює не всіх. *
Вона хвилює лиш чутливі душі,
Яким життя - це щирі сльози й сміх,
Бажання усвідомити все суще.
Поезія - це крапелька роси,
В якій злилися почуття і думка.
Словесний образ Божої Краси -
Це вічності й життя духовна злука.
Багато до поезії глухих,
Що музики високої не чують.
Тому шануймо і любімо тих,
Для кого світ поезії існує! *
..

Головне-не бути коханим,
а любити і бути благословінням для інших...
Головне-не отримувати задоволення,
а вміти ділитися...
Головне-не шукати задоволення для себе,
а бути задоволеним,приносячи радість іншим...
Головне-не те,що Бог виконує наші бажання,
а те,що ми творими Його волю...
Головне-не те,що люди про нас думають,
а те,якими ми постаємо перед Богом... * * * * * * * *
ГОЛОВНЕ-не те,коли ми помремо,
а те як ми проживемо своє життя!

ЦЕ ВСЕ ВІД БОГА
Ще сад дарує людям тінь,
Ще солов`їний чути голос,
Ще в`ються *бджілки золоті
І дозріва на сонці колос.
Ще цвіркуни,мов ковалі,
Кують з промінчика підкову.
Ще став красивий не змлів,
Купає сонце вечорове.
Ще десь попереду - дощі
Жене,немов отару,вітер...
Це все - від БОГА, для душі.
І так *душі моїй привітно.

Молись в день радостi та щасття,
В турботах ,в боротьбi молись,
Молись в загрозi вiд нещасття,
Коли тривожишся-молись...

ПАДАЄ ІНІЙ
* * *
*Падає,падає, падає іній.
Погляд мій кришиться в білім вогні.
В цій невимовно- казковій картині
Бог посміхається тепло мені.
* * *
*Падає, падає, падає іній.
Ген за вікном,в заповітнім саду
Тихо зникають за обрій десь тіні,
В грудях моїх перехоплює дух.
* *
*Падає,падає,падає іній.
Весь заворожений-----не ворухнусь.
Боже єдиний,в цю пору осінню
Я у любові тобі зізнаюсь.
* *
* * *Падає.падає,падає іній...