продолжение
Вони молились, щоб сьогоднi дiти
Христових табiрних бiйцiв
Пiшли у тюрми — тiльки не сидiти,
А щоб серед убивць знайти братiв.
Вони молились. Щоби там, за дротом,
Новина добра пагони дала.
Щоби серед пропащого народу
Христова церква дiяла й жила.
Вони молились. Просто i невмiло.
Не слухались обпаленнi вуста...
А там, вгорi, над соснами сiяли
Небеснi очi Пастиря — Христа.

Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

Молитовники
(Тюремним мiсiонерам 30-60 рокiв
присвячується)

Вони молились. Гаряче та слiзно.
В лiсоповалах, в вiхолу й мороз.
Шумiли сосни болiсно та грiзно.
А ворог святкував апофеоз.
Вони молились. Часом не хватало
Терпiння й сил молитися і ждать.
Надiя часто серце залишала
I груди тисло: «Скiльки ще страждать?».
Вони молились. За майбутнє Церкви,
За рiдний край, що Бога залишив.
Вони молились, аж колiна терпли,
Щоб їх посiв Господь благословив.

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

Плач душі

Душа моя обпалена,
I як ти ще жива?
Лiна Костенко
Як лишаюся сам
наодинцi з думками,
В менi плаче душа... Аж ридає вона...
Iз буденних рутин
росяними стежками
Так побiг би кудись... А куди? Якби ж зна...
Я втiкаю вiд себе.
I вiд тих нескiнченних
Та марнотних проблем, що тримають мене.
А душа прагне в небо!
Та в турботах щоденних
Не так просто знайти почуття неземне.
I так хочеться тишi.
I пiднятись над свiтом,
Щоб ридала душа вiд святих поривань.
Щоби зорi — яснiшi.
Щоб земля — бiлим цвiтом.
Й не змiлiли джерела вiд хтивих бажань.
I щоб грунт зачерствiлий
Враз дощi напоїли,
I щоб пагони миру зросли у тишi.
Щоби просто, невмiло,
У сльозах, у безсиллi
Полилася молитва, як жертва душi...

Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

Втілення

Величний, святий, неосяжний,
Надзоряних сфер Володар.
В могутнiй субстанцiї Слова
Всього свiту Творець i основа
Прийшов до овечих кошар.
Далекий i близький,
Слабкий та могутнiй,
На сiнi Син Божий лежить.
Щоб там, на Голгофi,
Для мене, для тебе В блакитнеє небо
Дорогу спасiння вiдкрить.
Ласкавий i добрий,
Для хворих утiха,
По грiшнiй землi Вiн пройде.
I злодiя-митника,
Грiшницю жiнку,
Не дивлячись на поведiнку,
Для вiчних осель вiднайде.
Пастух i мудрець,
I багатий, i бiдний
До свiтла живого iдуть.
Бо лиш з Вiфлієму,
З нового Єдему
Для спрагнених рiки течуть.

Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

Подяка
За спокiй у серцi, за радiсть спасiння,
За мир i блаженство в Iсусi Христi,
За пахощi весен, за барви осiннi
Я Бога прославлю в моєму життi.
Душа моя спiває
З натхненням неземним.
Колiна я схиляю
В покорi перед Ним.
За мiсто чудове, що в небi чекає,
За сповнення Духом, за новi пiснi.
За Кров Заповiту, що з Богом єднає,
Що Вiн є зi мною, що Вiн є в менi.
Я славлю Творця, що назвав мене сином,
Що бачити можу землi я красу.
За щастя, за долю, за стежку єдину,
Що йде вiд Голгофи, — хвалiння несу.
I скiльки ще зможу в цiм свiтi прожити,
Мене Своїм словом Ти, Боже, веди.
Я буду спiвати, я буду хвалити,
Я буду з Тобою, Спаситель, завжди.
Душа моя спiває,
I серце не мовчить —
Хто Бога ще не знає,
До Нього поспiшiть.
Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

продолжение

...Над Голгофою нiч ридала,
Хижа тiнь вiд завiси гусла.
Там Любов на хрестi вмирала,
Оживляючи всохле русло.
Але з неба дивились очi
З тихим болем:
«Так треба, Сину».
Й тяжкий стогiн:
«Звершилось, Отче!»
Навпiл розiрвав тканину.
Простягнувши пробитi руки,
Перший крок Бог робив iз неба,
Щоб планету, зчорнiлу в муках,
Як дитя, пригорнуть до Себе.
I завiса в пилу лежала
Непотрiбною купою шмання...
А Отцiвська любов пiднiмала,
Як примирення, символ розп’яття.
Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

продолжение

Вiдкривався у храмi пишнiм
Серед тисячi жертв невинних.
I тремтiв перед Ним, Всевишнiм,
Весь народ за свої провини.
Але все ж червонiла кровно
I колола гострiше списа,
Немов свiдок колюче й безмовно
Мiж людиною й Богом завiса.
Пломенiла, як символ втрати
Спiлкування з великим Богом.
I нiщо не могло з’єднати
Перекриту колись дорогу.
I висiла б вона довiку
Пiд суворим склепiнням храму.
Та здригнулась земля вiд крику:
«Вiдпусти, вiдпусти Вараву!»

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

Завіса
«...I завiса у храмi роздерлася надвоє,
зверху до долу...»
Матвiя 27:51

Спотикаючись, йшли iз раю,
Вже без слiз у тупому безсиллi.
Попереду — роки вiдчаю
I кривавiї рани — в душi й на тiлi.
А позаду Едем лишали
I палаючий меч Господнiй.
На минуле завiса впала,
Мов розверзлась страшна безодня.
I пiшли прабатьки по свiтi,
Вiддаляючись далi вiд Бога.
Залишилась повiк закрита
У присутнiсть Творця дорога.
Але протягом сотень рокiв
Бог Свiй погляд на землю правив:
Говорили уста пророкiв
Про святi й досконалi справи.

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

Болить душа

«Болить душа,» — так часто кажуть люди.
Болить душа. . . I лiкiв тут нема.
Мабуть, хворiє вiд простуди,
Коли життя — заснiжена зима,
Коли мороз байдужостi, зневiри
Застудить нiжнi пагони добра,
Коли сплелося все у буднi сiрi
Й на серце тисне грiх, немов гора.
Болить душа. . . Напевне, хвора дуже,
Бо в нас вона — пiд пилом забуття.
Й стоїть душа, де вiтри вiють дужi
На перехрестях долi i життя.
Лiд егоїзму холодом стискає,
I душать душу власнi почуття.
Повiльно, мовчки, важко помирає,
I в нас нема до неї спiвчуття.
Болить вона. . . Не може не болiти —
Забутий Лiкар серця i душi.
Стежки до Бога втраченi, розбитi
Й давно лежать в пилу i споришi.
I все життя — служiння тiльки злому,
Де лиш неправда, ненависть, вiйна,
Там для душi тягар важкий i втома,
Тож не дивуйтесь, що болить вона.
Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?

* * *
Отари мирно спочивали,
Багаття блимало в степу,
Сріблясті зорі нахиляли
Голівки в темряву сліпу.
Ще цар Давид отак, напевно,
Свою отару мирно пас.
Століття злинули даремно —
Тут зупинивсь, здавалось час.
Можливо, й досі в Палестині
Вартують стада пастухи.
Ті ж самі скелі брудно-сині,
Ті ж самі стоптані шляхи.
Але історія планети
Свій хід змінила ще тоді,
Коли отари спочивали
І пахли трави молоді.
Коли над сонними шляхами
Всесвітній подих зупинивсь,
І ангел в полі з пастухами
Враз сповістив: «Він народивсь!»
Здригнувся світ. А Палестина
Так і лишилась в самоті.
Ісус Христос — її дитина —
Розп’ятий нею на хресті.
Ні хори ангелів над нею,
Ні важкі кроки мудреців
Не розбудили в ній святої
Надії тисяч праотців.
Але ми дякуємо небу,
Що ця надміру довга ніч
Збудила в нас святу потребу
Зустрітись з Богом віч-на-віч.
І ми прийшли до ясел вбогих,
Як ті єврейські пастухи.
Бо лиш туди, в присутність Бога,
Ведуть житєвії шляхи.

Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?