![]() |
![]() |
![]() |
![]() |
![]() |
|
||||
|
Ім’я на долонях
На долонях Своїх тебе вирізьбив Я... Ісая 49:16 На долонях Твоїх мого імені знаки. На долонях Твоїх — моя доля й життя. Піклувався завжди, не чекаючи дяки, І носив на руках, як маленьке дитя. На долонях Твоїх... Невимовнії жахи — На хресті карбувалися літери ці. Їх писали іржавії римськії цвяхи На скривавленій зболеній Спаса руці. На долонях Твоїх... Вони ніжно торкались До людської біди, до душевних страждань. Хворі вірили в них, від прокази зчищались, І тепліли серця від святих сподівань. І ніщо не зітре мого імені звідти, І не зблякне від часу цей запис життя. О, Творець і Владика, дай сили прожити У покорі ці дні, що невпинно летять, Щоб не стер свого ймення своїми ж гріхами, Щоб не втратив я право на батьківський дім, Щоби там, за Йорданом, святими руками Ти обняв мене ніжно... Щоб був я назавжди Твоїм! Юрій Вавринюк |
![]() |
![]() |
|
||||
|
Народилось життя. Заясніли рожеві світанки
Ніжних весен земного людського буття. Народилось життя. І шукає надійних пристанків В тихім спалаху днів, що у вічність летять. І життєвий мотив зазвучав всім до болю знайомий — Перший крик немовляти неначе спинив суєту. Посміхнулася мати й безмірну утому Перелляла у вдячність своєму Христу. Народилось життя, щоб любити, терпіти, страждати, Хрест нести, а чи, гордо вдягнувши вінця, Вмити руки й обтерти в заплямлені шати Кров’ю тих, хто за правду стояв до кінця. Народилось життя — і схилились в смиренні коліна... І простенькі слова сколихнули світи. — Боже мій, — молить мати, — дітей від гордині Й від людської злоби збережи, захисти. Як же страшно частинку себе в руки ката Їй віддати на плаху, на розп’яття. Та ще гірше в зрадливій усмішці Пілата Упізнати життя. Богом дане життя. |
![]() |
![]() |
|
||||
|
* * *
Не той святий, хто помилок не чинить, Бо на землі таких людей нема. А той, хто вміє визнати провини І не відкриє уст своїх дарма. У кого правда — не в словах, а в ділі. Хто Божого шукає — не свого. Хто не обходить бідних за три милі І не кепкує з ближнього оков. Хто бачить душу лиш очима віри І знає силу, що в крові Христа. Хто вміє гріх людський прощать без міри — Така людина є єством свята. І святість цю вона не заробила Ділами благочестя, в молитвах... Євангелії душу воскресило Та освятило в вічних небесах! Лідія Гапонюк |
![]() |
![]() |
|
||||
|
* * *
Ще небо не прорвалося водою, Не б’ють джерела з-під землі ключами, Але сказав уже Всесильний Ною: «Зайдіть в ковчег. Я зачиню за вами». В ковчезі затишно, безпечно і приємно. Там люди й звірі обминули чвари. А за ковчегом раптом стало темно. Гримить і блискає, і гонить вітер хмари. Зайдіть в ковчег — то Боже повеління, Останній шанс для порятунку світу. Послухавсь Ной: даровано спасіння, Після потопу — райдуга завіту. Нехай над нами небо голубіє, Хай надвечір’я золотить заграва. Христос-Господь, в Твоїй крові надія, Ти наш ковчег! Хвала Тобі і слава! Світлана Касянчик |
![]() |
![]() |
|
||||
|
* * *
Нестримно дні плинуть в роки У клопотах, планах і мріях… Без Бога міцної руки Прожити ми їх не зумієм. Здається, продумав усе І крок передбачений кожен. Дозволь, хай в щоденник внесе Свої корективи Дух Божий. Й дарма, що сльоза на очах Чи серце стиснулось від болю, Аби лиш — слова на устах: «Хай буде Твоя, Боже, воля!» Ольга Міцевська |
![]() |
![]() |
|
||||
|
* * *
Кожен день, як урок довіри, Кожен день, ніби в прірву крок. І хоча помилок без міри, Повно й сонця, пісень, зірок. Як ступаєш у нікуди – Зверху небо і знизу теж, – Серце б’ється одним: “Лети! Не впадеш, не впадеш, не впадеш!” А спіткнешся, то маєш крила. Сумнів геть! Бо з тобою Бог. Знову котиться з гуркотом брила У провалля твоїх тривог. Зоряна ЖИВКА |
![]() |
![]() |
|
||||
|
Полюби… Прости… Благослови
Полюби… Прости… Благослови… Коли важко, камінь в грудях тисне, Коли хтось поклав його навмисне, Доторкнися струн душі живих. Перед небом трепетно відкрий Почуттів захованих скарбницю. Глянь у слова Божого криницю: Чи там має місце гнів людський? Помсти в двері серця не впусти. Хай спіткнеться об поріг любові, Стане хай безсилою у слові. Віднови зруйновані мости. Те, що ворог кинув на сміття, Підніми й промов: «Усе прощаю! Ти — мій брат! Тебе благословляю, Бо люблю! А в цім моє життя!» Олена Романішина |
![]() |
![]() |
|
||||
|
???????
У молитві схиляюсь на коліна в тиші І Тебе я чекаю, Бог - Владика душі. Ввійди в серце, благаю, Сам засяй у ньому, Я Твій голос пізнаю, Твоє слово прийму. Всі щоденні турботи залишили мене, Серце тиснуть скорботи, сон нічний не бере. Дасиш відповідь, знаю, на питання душі, Тож приходь, я благаю, у вечірній тиші. Словом правди щоденно шлях життя освітляй, Дай надію нужденним, тайни нам відкривай, Щоб прийнять життя слово, щоб горіли серця, Щоб іти до обнови, до Небес, до Отця. ????????????? |
![]() |
![]() |
|
||||
|
Життя, це казка, а місцями драма.
Це лист паперу списаний увесь. Це пожовтіла, постарівша рама, Де в полотні вмістився світ наш весь. Життя, це день і ночі, ночі, ночі. Це є туман з промінчиком одним. Це океан, безмежний наче очі І крапля одночасно разом з ним. Життя, це я і ти, і всі ми разом. Це є кохання і нове життя. І це є головне, інакше марно У серці відчували би биття. |
| Powered by vBulletin® Version 3.8.6 Copyright ©2000 - 2011, Jelsoft Enterprises Ltd. Перевод: zCarot |