* * *
В морознiй тишi гулко кроки лунають,
Розбивши iскристу, заснiжену даль.
Морозно в душi...
Мов снiжинки лягають
I холодом вiють туга i печаль.
У пошуках iстини втрачено вiхи,
Розбитi кумири, а нових — нема.
Жорстокiсть i зло стало символом втiхи...
Надворi мороз.
А у серцi — зима...
Немає нiчого, нiчого святого,
Забрали i гiднiсть i душу в тебе.
З поламаним компасом вийшли в дорогу...
I все загубили...
Найперше — себе.
Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?