-2-
Поводься із достоїнством, хоч як би,
Хто інший знов тебе не називав.
Донька Царя від нині ти й назавжди,
Не забувай своїх нових ти прав.
Але ті звички, що придбалися раніше
Не раз давались дівчинці взнаки,
Хоч часто їй здавалося, що більше
Подібне не дозволить вже собі.
Могла вона поводитись нечемно,
Невмитою виходити у двір,
Із світла заховатись в місце темне
І нишком там сидіти до тих пір,
Допоки ніжно й лагідно не кликав
Її Отець й до Нього йшла вона,
Знаходячи відраду і утіху,
Його любов й пробачення сповна.
Але роки ішли і з плином часу
Доросла стала дівчинка вже та,
Перебуваючи у царському палаці
У внутрішній красі Царя росла.
Коли її стрічали перехожі –
То впізнавали в ній її Отця,
Була вона тепер на Нього схожа,
Бо з середини сяяла уся.
|