Плач душі

Душа моя обпалена,
I як ти ще жива?
Лiна Костенко
Як лишаюся сам
наодинцi з думками,
В менi плаче душа... Аж ридає вона...
Iз буденних рутин
росяними стежками
Так побiг би кудись... А куди? Якби ж зна...
Я втiкаю вiд себе.
I вiд тих нескiнченних
Та марнотних проблем, що тримають мене.
А душа прагне в небо!
Та в турботах щоденних
Не так просто знайти почуття неземне.
I так хочеться тишi.
I пiднятись над свiтом,
Щоб ридала душа вiд святих поривань.
Щоби зорi — яснiшi.
Щоб земля — бiлим цвiтом.
Й не змiлiли джерела вiд хтивих бажань.
I щоб грунт зачерствiлий
Враз дощi напоїли,
I щоб пагони миру зросли у тишi.
Щоби просто, невмiло,
У сльозах, у безсиллi
Полилася молитва, як жертва душi...

Ю.Вавринюк

почему внучка моя такая любимая и желанная?голос крови?